Ваш браузер застарілий!!!

Оновіть будь-ласка свій браузер для правильного перегляду цього веб-сайту. Оновіть свій браузер зараз

×

Телефонуйте нам прямо зараз:
(067) 373 28 33 (032) 297 06 37 (099) 32 62 950 Skype: vidpustka1

Замовити дзвінок

  • Ваше ім'я *
  • Ваш телефон *
  • Коментарій
Главная / Цікаво знати / Варто побачити

Варто побачити

Оленяча ферма

Єдина , не тільки на Закарпатті а й в Україні, оленяча ферма,  розташована недалеко від районного центру ( м.Хуст,)  а саме між селами Іза та  Липча.

Одним із найвідоміших туристичних об’єктів Закарпаття є єдина в Україні ферма плямистих оленів у селі Іза, недалеко від Хуста. Численні українські туристи та гості із-за кордону приїжджають сюди аби помилуватися струнконогими красенями.

 Рідкісні олені з’явились на фермі ще у радянські часи – 1987 року. Гелікоптером їх доправили сюди аж із Калінінградської області. Основна мета вирощування цих тварин – пантокрин –лікарська речовина, добута із рогів. Її застосовують при перевтомі, неврастенії, неврозах, слабкому серцевому м'язі, гіпотонії, для підвищення працездатності. У той час справа була надзвичайно прибутковою та давала великі гроші. Та в незалежній Україні сировина значно подешевшала – і оленячу ферму зробили туристичним об’єктом.   Влітку у них яскраво-оранжевий забарвлення з білими плямами. Взимку окрас тьмяніє і стає не таким красивим.                                               

Розводили оленів з метою отримання (пантів) рогів з оленів, які використовувалися в медицині.

Панти - це м'які відростки, що залишаються після зрізання рогів. Цікаво що панти можуть вирости за день, аж на 5 сантиметрів і уже через 2 місяці вони знову готові до зрізання.

Але після розвалу Радянського Союзу, ферма стала збитковою, зарплату працівникам не виплачували, за тваринами не доглядали, що призвело до різкого скорочення чисельності стада та мало не призвело до її закриття.

Лише в 2003 році, оленяча ферма отримала своє друге життя, її викупив приватний підприємець, який використовує і надалі ферму з метою добування пантів та, як додатковий заробіток відвідування туристів.

Територія господарства складає близько 60 гектарів. Зі слів працівника господарства, зараз на території налічується близько 150 голів.

Вхід на територію коштує 10 грн. з людини (2012р.). Якоїсь особливої програми для туристів немає. Тобто, туристи можуть подивитися на оленів тільки через огорожу, єдине що можуть запропонувати, так це   погодувати оленів прямо з рук. Для цього можна купити сухарі по 5 гривень, до речі, тварини із задоволенням ласують таким “делікатесом”

Побачити стадо можна двічі на день: ранком десь біля  восьмої та  ввечері близько сьомої.

 Унікальне село Іза, яке славиться своїми виробами з плетіння лози, майже кожен другий мешканець села займається даним промислом.

Лозоплетіння - одне з найдавніших ремесел на Україні. В Україні найдавніші пам’ятки плетіння зберігаються у музеях Києва, Львова та в інших містах. Датуються вони кінцем ХVIII та початком ХIХ ст. Але насправді найважливіші техніки плетіння були відомі ще у кам’яному віці. Наші пращури уміли виплітати мати та місткості для зберігання зерна. У період Київської Русі виготовлялися ажурно плетені господарські вироби. Доказом цього є використання плетінчастих візерунків у багатьох рукописних книгах та в ювелірних виробах. З XV ст. почали виплітати чоловічі головні убори, які відрізнялись за дизайном. В XIX столітті на Україні були створені навчальні майстерні-школи. Зокрема в селі Нижневі Івано-Франківської області, у місті Сторожинці , що на Буковині, у селі Іза на Закарпатті. Також по всій Україні проходили виставки-ярмарки.

Плетені вироби з лози належали до предметів першої необхідності і виготовляли їх спеціальні майстри. Найбільше значення цього ремесла в тому, що воно забезпечувало потреби повсякденного життя багатьох поколінь. З вербової лози плели кошики і дитячі колиски, клітки для птахів і вулики. Розвитку лозоплетіння сприяла і наявність у достатній кількості матеріалу.

Техніка плетіння передавалась як спадок, збагачувалась на протязі багатьох років та все ще продовжує розширюватись і сьогодні. Кошики свого часу використовувалися тільки для зберігання та транспортування товарів. Про використання плетіння як прикраси навіть не йшлося й мови. Сьогодні функціональні корзини як і раніше використовуються , але велика кількість з них зроблена для декоративних цілей. Зараз існує багато посібників та книг для тих, хто бажає навчитися виготовляти вироби плетіння. Завдяки цьому плетіння набуває все більшої і більшої популярності. Лоза - найпоширеніший природний матеріал, який завдяки своїй міцності і зручності в роботі став основою для виготовлення різноманітних побутових виробів великих і малих форм.

Медовий дім

Дегустаційний зал “Медовий  дім”, у рамках “Медового туристичного маршруту Закарпаття” запрошує всіх відчути смак справжнього карпатського меду.

 У ”Медовому домі”, Ви  зможете відчути дух справжнього вулика, продегустувати  різні сорти меду з власної пасіки, почуєте захоплюючу розповідь і побачите фотографії про життя та роботу бджіл. Дізнаєтеся про продукти бджільництва та їх користь. Крім цього, тут можна побачити колекцію меду з більш ніж 40 країн  світу, карту України в сотах, унікальні воскові свічки, колекцію іграшкових бджілок.

На  деякий час можете стати навіть бджолярем, одягнувши костюм пасічника та взявши до рук його інструменти (стамеску, димар та ін.) і почати роботу у справжньому вулику (на жаль  без бджіл). А бджілок можна побачити за склом у вулику (але тільки літом).

 

Медовий дегустаційний зал  пропонує:  дегустацію меду та медових напоїв;

 цікаві лекції про життя та роботу бджіл;      інформацію про застосування продукції бджільництва;

  кращу колекцію карпатських медів;         різноманітні продукти бджільництва;  вироби з воску     Дегустація:

1.    чотири сорти карпатського меду;    2.    квітковий пилок;

3.    два види медовухи;                          4.    медовий бальзам;

5.    мінеральна вода, соломка.

 Мед - це чудовий дарунок природи, над створенням якого працюють бджоли і квіти.  квітковий пилок являє собою масу дрібних зерен мікроскопічних розмірів, які утворюються в спеціальних органах квітки і збираються бджолами.  медовуха - напій, який виготовляється за допомогою бродіння меду і плодів ягід.   Медовий бальзам – настій на лікарських травах, зеленому горісі, меді.

Під час дегустації Ви побачите фотографії та почуєте захоплюючу розповідь про життя і роботу бджіл:  як працюють бджоли на квітках,  куди складають нектар,   скільки живе бджола,  де бджоли беруть матку,   чим займаються трутні та багато іншого.

Дізнаєтесь про продукти бджільництва:  де їх беруть бджоли,  для чого вони їм потрібні,  а також отримаєте консультацію про їх застосування.  Після дегустації кожен бажаючий може отримати памятку-опис про походження та застосування продуктів бджільництва.

У нас в "Медовому домі" Ви зможете придбати мед,  продукти бджільництва,  медові напої,   а також воскові свічки та воскові фігурки виготовлені з натурального воску.

Дегустація проводиться від 8 до 24 чол.Ми пропонуємо виїзні дегустації від 20 до 100 чол.Приймаємо замовлення від усіх бажаючих та зацікавлених осіб з різних міст України та за її межами.Існує можливість пересилати продукцію через поштових перевізників по Україні.

 Боржавська вузькоколійка

 

Боржавська вузькоколійка в Закарпатті — остання з понад десятка, що вціліла з минулих часів. Попередні «померли» — хто в муках і повільно, а хто швидко і майже непомітно. Всі будувалися для господарських потреб, зокрема, для вивезення деревини з важкодоступних районів Закарпаття.

Історія цієї малої залізниці бере відлік від часів Австро-Угорщини: 23 грудня 1908 року на її відкриття приїхав міністр фінансів Угорщини. Запис про це зберігся в архівах. З того часу вона вірою і правдою слугує закарпатцям, хоча в останні два десятки років протяжність колій невпинно зменшується. На сьогоднішній день вона становить усього 62 кілометри, тобто скоротилася вдвічі.

 На початку серпня ця вузькоколійка допомогла яскраво відзначити День залізничника. Тоді близько двох сотень пасажирів, половину з яких становили туристи з Угорщини, Австрії та Німеччини, проїхалися за маршрутом: депо Берегово — Хмільник (вузлова станція), Хмільник — Іршава та повернулися назад до місця відправлення.

З цікавістю оглядали інфраструктуру залізниці, відпочивали на березі річки Боржава, яким проходить залізниця.

Цікаво, що на ній не використовуються електронні технічні засоби. Все, навіть переведення стрілок базується на механічних важелях, без споживання електроенергії. Замість світлофора — семафор (піднімається табличка з відповідним кольором, намальованим фарбою). Підтримувати вузькоколійку в діючому стані вдається завдяки майстрам-залізничникам, котрі вручну ремонтують або виточують деталі, що виходять із ладу.

Все б нічого, але за чотири місяці до 100-річчя вузькоколійка опинилася на межі закриття. Її збираються закрити, мотивуючи тим, що стала нерентабельною. Депутат Іршавської районної ради, голова громадської організації «Боржавська ініціатива» Денис Добра вважає: «Залізниця є не лише засобом пересування, а й виконує функції водорегулювання під час паводків. І не менш важливий аргумент — вона служить об’єктом, здатним приваблювати тисячі туристів». Він надіслав запит владі про збереження залізниці.

Днями надійшла відповідь за підписом першого заступника прем’єр-міністра Олександра Турчинова. Він ставить під сумнів подальше збереження колії. У документі наводиться статистика, згідно з якою залізниця зазнала збитків у розмірі 4 млн. 200 тис. гривень. А ще — що нібито витрати на поїзд у 77 разів перевищують виручку.

Територіальні громади Виноградівського, Берегівського та Іршавського районів, якими курсує вузькоколійка, не згодні з планами уряду. Кажуть, закрити вузькоколійку можна за згодою органів місцевого самоврядування. Вони вважають, що держава зобов’язана підтримати залізницю, яка виконує чималий обсяг пасажирських перевезень. Щодня «малим поїздом» користується до 500 людей iз віддалених i ближніх сіл. Такі перевезення не завжди бувають рентабельними, і з цим слід погодитися апріорі. А відповідно й дотувати як соціально виправдане.

 

Усть-Чорнянська вузькоколійка

Вузькоколійна залізниця Тересва Усть-Чорна (інша назва — Усть-Чорнянська залізниця) — одна з недіючих вузькоколійних залізниць в Україні, в межах Тячівського району Закарпатської області.

 

Опис та історія Побудована в 1903 р. передусім для перевезення деревини з верхів'їв річки Тересви до залізничної станції Тересва.Головна вітка з'єднувала стм Тересву і смт Усть-Чорна, вона пролягала вздовж річки Тересви — від гирла до її верхів'їв. В Усть-Чорній залізниця розгалужувалась на дві вітки: одна вела вверх долиною річки Брустурянки до станцій Лопухів (Брустури) і Турбат та аж під перевали Околе і Легіонерів, що на межі Івано-Франківської області; інша вітка пролягала вверх долиною річки Мокрянки через села Руська Мокра і Німецька Мокра.

Залізницею здійснювались не лише перевезення деревини чи інших товарів, але й пасажирські перевезення.

На 1998 р. спостерігалася наступна картина: потяги, що відправляються з Тересви зранку і ввечері, на станції Усть-Турбат розділялися, і їхні частини йшли на станції Лопухів (і вище) і Турбат. Потяги складалися з 2-х локомотивів, декількох вагончиків і декількох платформ із пристосуваннями для закріплення колод. Заповнювання потягів було високим. Крім цих потягів, на лінії існував неупорядкований рух лісовозів, дрезин невідомої приналежності і приватних платформ (приблизно 1,5х2 метри), що завозилися нагору на тому самому потязі лежачими на лісовозних платформах, а далі заганялись на бокові гілочки хазяїнами. Униз вони могли спускатися своїм ходом.

На всіх станціях існували станційні будівлі з персоналом.

У занепад вузькоколійка прийшла 1999 р. після сильної повені на річці Тересві. Тоді були знесені багато мостів, і відновлювати їх ніхто не став. У серпні 2003 р. у районі колишньої станції Плайська ще зберігалися стрілки біля уцілілих мостів і кілька відгалужень у верхів'я річок. Прямо по рейках, утоптаними в землю, їздили «Урали»-лісовози.

 

 

 


 
 
go top